На основі двох виставок “89 днів зими” та “Зріз Контекстної Присутності”. Названі проекти взяті як прикладне тло, оскільки явище найкраще
ілюструються в спільних, групових виставках. (бідних не означає знедолених або злиденних).
Учасники процесу думаючи про уявне, інтелектуалізують і одухотворюють форму, яка на сьогоднішній день має правдивий
вигляд Мистецтва Бідних.
У “священному” відношенні до здавалось би ні кому не потрібних і не зауважених предметів,
вміння “зазирнути” в предмет, віднайти вищу ступінь позитиву, навантаження
не менше ніж споглядання картин майстрів у відомих музеях.
Це обмеження, або ж
лаконічність прояву стосується матеріалу яким виступають викинуті, забуті,
використані, не сфокусовані як мистецький потенціал речі, слова і словотворення.
У візуальному контексті –
форми, елементи, явища на які в повсякденному житті не встигає відволіктись увага.
Це дозволило, скоріш
підсвідомо, учасникам, не заглиблюючись у теорії звернутись до такого
самовиразу, що знайшов своє окреслення у двох ціле направлених діях у форматі
спільних експозицій.
Потрібно зауважити, що рух у
цьому напрямку склався в тому числі не як невизнання, а скоріш ігнорування,
уставлених матеріальних художніх цінностей. Якраз не соціально-ідеологічний за
своєю суттю. Можливо і як противага “київському” сурогатному мистецтву, що бачиться і подається як українська “контемпорарі-правда”.
Мистецтво Бідних – це мистецтво
розумних, мудрих, самодостатніх художників без озирань на кураторів, фінансові
вливання, імена.
Називайте це як вам заманеться
в моєму випадку теперішня ситуація отримала назву – Мистецтво Бідних. (бідний
це гордо а не гординя).
P.S. ми маємо зрозуміти, що аналіз мистецтва може і має право іти в декількох паралельних площинах а не лише як лінійна теорія.
