четвер, 2 січня 2020 р.

крутий Карло


нещодавно стикнувся з дивним явищем молодіжної худ.культури, а саме підміною понять (див.перехоплення), оскільки не від першого чую це, розумію, що тема стабільна "К.Звіринський і О.Аксінін".

за розповідями "юних художників" історично кимось продвинутих, львівський художник Карло Звіринський був сексотом КГБ а львівський Аксінін крутим андеграундом.

трохи історії:
перша персональна виставка Аксініна у Львові 1987 рік в музеї Українського мистецтва (на той час філіал музею Леніна).
перша навіть не персональна а спільна виставка Звіринського, вообше, 1995 рік Національний музей у Львові.

P.S. після того як має відбутись або буде проведена меморіальна виставка ЛКСФ, озвучено тодішні зарплати, творчі перспективи і роялті їхні і Худ.Фонда, погляд на учнів Звіринського та старих галицьких картонних мистецьких патріотів, див. холуїв, мав би змінитись раз і назавжди.
вистояв би лише крутий  Карло.



неділя, 22 грудня 2019 р.

не андеграунд.


"це вже не андеграунд, це вже щось зовсім інакше!"



пʼятниця, 22 листопада 2019 р.

нова документалістика або умовно н.д., від Дениса Панкратова



Нова документалістика, або умовно нова документалістика.
/За однойменним проектом Л.Тимківа в альтер-гелері "Тимутопіяпрес"/

Залізна брама розгорнута/відкрита назовні.  Експозиційний простір, що за нею, - розділений навпіл стосом, сантиметрів 30 заввишки, з триметрової довжини необроблених дошок.

Прямокутні й квадратні холсти різного розміру підпорядковують погляд /своїй експозиційній геометрії/. Півкроку вздовж стосу – погляд ковзає площиною, переходить з однієї до іншої, вирішує траєкторію, налаштовує/відшуковує  фокус. Один крок – рух в саму глиб експозиції. Два кроки – і вихід /з неї/. Експозиційний простір – герметична сірість відкритої коробки, де траєкторії погляду – довгі, але швидкі маршрути.
На полотні – зображення й текст: образ та опис.
Образ сформований лініями, контурами предмету, які дорівнюються товщині літер /у описі/ із якими /той/ розділює свій прямокутний простір/щільність прямокутника. : «…2.іграшка «пружина» 3.пов’язка на голову 4.скатертина на стіл(складена) 5.чотири горіхи…», « 1.)Використана ізолента в траві (синя).», «1.стовп. 2.хмара. 3. бус в тумані. 4.край сарая. ».
Погляд ковзає, розгадуючи контури, уточнюючи зв’язки /між описом й предметом/. Він залишається в цих зв’язках, утверджує довіру/ присягаючи/ довіряючи побаченому.
Погляд ввіряє себе фокусу/фокусуванню нової документалістики, або умовно нової документалістики.

Жовта площина поставлена на підлогу. Тло, на якому виведений контур, тоноване спреєм. Образ /таким чином/ висувається з полотна, образ /все ж таки/ утримується описом: «1). Згода на тимчасовий виїзд закордон малолітньому сину (в файлі)

Один крок – до темного краю/межі виставки/експозиції, в глиб. Полотно -  жовта вертикальна площина, абрис чорним пред’являє образи, «1.мішок зі сміттям 2……». Погляд щоразу зісковзує з яскраво-жовтого на темне тло межі простору: металеві етажерки, картонні коробки, целофан, фрагменти краму. Погляд збивається на манівці зауваження/ уваги і зосередженості,/ силкуючись скочити до реальності/. Нова документалістика, або умовно нова документалістика вимагає лише фокусування.
Полотно, на сірому тлі - детальний опис дачного будинку: матеріал, дефекти, сліди руйнації й елементи опікування/ декорування, масштаб; інструменти, якими здійснюється опис; дата – суцільний текст.
Увага до матеріальності.

Два кроки вздовж стіни – на вихід. Ряд малих вертикальних дошок – на кожній, чорним маркером образ й опис/ замальовано і описано: «1. пічка накрита целофаном 2.залишки картону 3….. з шафи»,   «1. штроба 2.два листи фанери 3. мішок.», … . Ці дошки самі належать тій / походять з тої матеріальності, що зображена на них.
На виході, біля брами – велике полотно: полоси жовтим спреєм на білому тлі. Поверх них  - суцільний текст, «Підвал» -  детальний опис підвалу: масштаби, матеріал, дефекти, сліди руйнації; інструменти, за допомогою яких робився опис; дата.

Що з того можна виснувати? Шляхи ухилення від реальності, контролю над її рухами/за її рухом – через знерухомлену її матеріальність -  полишені, використані, забуті предмети і матеріали?
Організацію часу - наголошену й розтягнуту паузу у виробництві / що погрожує захопленням контрапункту? Режим сприйняття, що відкриває себе й усуспільнює?

Що з того можна виснувати, окрім нової документалістики, або умовно нової документалістики?


текст: Денис Панкратов.

понеділок, 11 листопада 2019 р.

Атака Коті




два місяці я довбався що таке "Атака Коті". відповідь знайдена.
p.s. проект "ідеальна війна" переходить в закритий режим. 

середа, 31 липня 2019 р.

Війна скіфів з рабами.


У 2014 році в розмові з одним паном, який називав війну на сході боротьбою рівня УПА з совєтами, я назвав її війною скіфів з рабами де ми і є раби. Його спантеличений вираз обличчя так і залишився у моїй візуальній пам’яті, проте за шість років конфлікту ніхто з військових “експертів” так і не згадав у своїх  промовах історію Геродота.
Ось вона: … скіфів, які були відсутні протягом двадцяти восьми років, коли вони повернулися до своєї країни, спіткали випробування такі тяжкі, адже вони зустріли там численне вороже військо, бо скіфські жінки через те, що їхніх чоловіків не було з ними так довго, взяли собі за чоловіків рабів. Від цих скіфських рабів і від жінок народилося і виросло покоління юнаків, які, довідавшись про своє походження, виступили проти тих, що повернулися з Мідії. І перш за все вони прокопали широченний рів, що починається від Таврійських гір (Крим) і доходив до Маєтійського озера (Азовське море) в тому місці, де воно має найбільшу ширину. Там вони відрізали від Скіфії значну частину. Потім, коли скіфи вдерлися в країну, вони вчинили їм опір і почали з ними битися. Після багатьох боїв, коли виявилося, що скіфи не можуть подолати супротивників, один із скіфів сказав так: «Що це ми робимо, скіфи? Ми бємося з нашими рабами і в битвах нас стає менше і їхнє число також зменшується. Ось що тепер, як мені здається. Треба зробити: відкинути списи та луки і кожному взяти батіг і якнайшвидше піти проти них. Поки вони бачать нас із зброєю, вони вважають себе рівними з нами, а побачивши, що в нас замість зброї батоги, вони зрозуміють, що вони наші раби, і перестануть чинити нам опір. Почувши це, скіфи так і зробили, а здивувавшися тому, що сталося, раби-юнаки припинили битву і повтікали. Так скіфи повернулися до своєї землі.» (Геродот. Історії в девяти книгах. Київ 1993. С.180-181.)
Чекаю на згадки про це в інтервю, так що продовження буде :)
p.s. зрозуміти, що є батіг, звук батога, рани від батога. 

вівторок, 30 липня 2019 р.

Спільне Мистецтво


разом з Fernando Aguiar (Португалія)


разом з Pietro Romano Matarrese (Італія)

понеділок, 1 липня 2019 р.

"Rocking Hockey Flux Performance"

"Rocking Hockey Flux Performance" в поєднанні з "Fluxfest Toronto", учасники Андрій Олексюк (Чикаго, США) і Любомир Тимків (Львів, Україна)









субота, 4 травня 2019 р.

«Не підхопити впавший стяг»


https://shukhliada.com/static/files/Failing-to-raise-the-fallen-flag.pdf

відкриття виставкового проекта  Ярослава Футимського «Не підхопити впавший стяг».
Художники й художниці проекту: Павло Керестей, Влодко Костирко, Дарія Кузьмич, Аніта Немет, Любомир Тимків, Вадим Харабарук, Ярослав Футимський, Наташа Шевченко, Іван Світличний / SVITER art group.
"Тримайте дистанцію.
Бо ми її втримуємо також.
Мовчимо і тримаємо.
Кричимо і тримаємо.
Наші стяги, плакати і транспаранти з нами.
Щодня.
Наші твори позиція і декларація.
Так ми виглядаємо зі сторони (не)існуючого фронту.
Це вигляд з твоєї безпечної відстані.
Мнима широка коаліція.
Плечем до плеча.
Разом і поодинці.
У місті і на периферії."


середа, 17 квітня 2019 р.

ATC (s) box "VisPoCollage"

p.s. вперше в історії АТС загнано в коробку.












субота, 16 березня 2019 р.

пʼятниця, 1 березня 2019 р.

коментар до "Виставка під питанням?"



ФЛЕШБЕК
у 2012 році відбулась вже призабута виставка “Українське тіло” – хто не знає коротко – у приміщені  Києво-Могилянської академії художники вирішили вповні розкрити запропоновану  тематику, по народному - “сіські”, “піськи”  і тому подібне.  Тодішній ректор, по сумісництву член партії “Свобода” виступив категорично проти закривши виставку і центр її організувавший.
Художники, вперше організовано стикнувшись з націоналістами не зрозуміли чому Могилянка яка на той час залишалась міцним оплотом всього українського на фоні табачниківського наступу не дозволяє їм творчо інтерпретувати задану тему. Націоналісти не розуміли чому Фонд який це все організував і який уже чотири роки працює у їхніх приміщення так відкрито наплював на їхні, важливі саме для них почуття.
 Це вже потім на майдані коли будуть бити  «українське тіло» вони обєднаються, а тоді для них піком ненависті стали два слова за яких вони готові були товкти  один одного, для художників це «ТІЛО» для націоналістів «УКРАЇНСЬКЕ».

Історія перша «ТІЛО»
Нещодавно, у Київській академії мистецтв, відбулась акція «парад членів» все би нічого але конфліктували вже два художника, один студент (“тіло”), інший викладач, учасник бойових дій АТО (“українське”). Як результат непобитий але дуже настрашений студент, моментально, таємно вивезений Фондом, як ленін втікає в фінляндію, і вже там на просторах під схвальні відгуки творить своє арт-хаусне мистецтво.
Цитата з інтерв’ю: Репортер - То есть дело не в концепции самой работы, а в месте, где ты ее показал? Студент - Это имело большое значение. Если бы я выставил в мастерской, не было бы такого резонанса. А я выставил перед входом - проявил агресию

Історія друга «УКРАЇНСЬКЕ»
Для нас художників ексгібіціонізм і ексгебішн є поняттями майже тотожними. Показати шота Такое, Едакое в темній кімнаті або напівпідвалі це вам не Осьосьо в центрі міста. Реакції публіки можуть бути зовсім не передбачуваними. Саме це і відбулось з «Квантовим стрибком Шевченка». Не байдужий активіст, націоналіст, який чомусь уміє говорити на камеру а не такий собі  «псіх одіночка в кармане заточка», своїм вчинком ставить знову до бою художників і націоналістів. Ціль досягнута, художники – протестні виставки, маніфести, прес-конференції. З іншого боку, заява пациків з ножичками «щоб подібних виставок не влаштовували» таким чином від імені національних активістів сказано, що будь яка спроба наруги над національним буде покарана.
На хвилинку нагадайте собі, що перед тим була історія із замалюванням, нищенням графіті часів Майдану на Грушевського - портретів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франко. Але оскільки графіті знищив такий собі буржуа, а розцінювати це як мистецький акт зовсім погано, а згадувати що помстились йому за знищене мистецтво не художники а націоналісти, ну це вже вкрай не етично.

Я ОТ СОБІ ДУМАЮ.
Я от собі думаю, якби я захотів зробити лайтову диктатуру,  причому і як диктатуру і як анархічний безлад, з чого б я почав, ну напевно з шугання дієвих суспільних груп які залишились, саме такими і є художники (художник якого засудили за зображення Януковича з цяткою на голові був першим кого посадили перед Майданом). А хто має збурювати цю групу, ну є вже давно перевірений рецепт – націоналісти. Потрібно зробити націоналістів такими собі самостійними місцевими опрічніками не підвладними державній машині. А з чого почати процес, ну звичайно ж  або з «Українського» або «Тіла» або одне і друге.  Якщо я захотів би нагнітати ситуація я громив би кожну наступну виставку резонансніше ніж попередню.

НАПРЯМОК
Художники вміють будувати образами і смислами. Націоналісти вміють будувати дією і  натиском.  
Існує третій хто не дає їм порозумітись і вибудувати спільну ціленаправленість, постійно фіксуючи їх на репері точках (defining points).
Наприклад, ми спільно можемо сконцентруватись на тому що ми вважаємо справедливістю, на тому що ми вважаємо незалежністю, на тому що ми вважаємо суспільним розподілом благ. Зрозумівши, Осягнувши, і Виставивши рахунок тим хто нас зводить один проти одного. 

понеділок, 25 лютого 2019 р.