фрагмент інтерв'ю для Стаса Туріни

    

    Ламаючи голову над ідеальним інтерв’ю з тобою я вирішив що скласти список питань не вийде тож осяйнула думка, почну з першого:
Я познайомився с тобою випадково на виставці Кактус "Стефанику присвячується", як ти потрапив у "Кактус"?
Я знав тоді одного чувака з якого всі посміювались в академії, починаючи від викладачів які розказували про нього історії, до студентів які не сприймали його малювання, що було на рівні львівського толчка. Він вирішив зробити групу зі студентів які до нього відносились як до людини, так і я потрапив туди, також це була можливість показувати свої творчі роботи на виставках.

"Львівського толчка" мається на увазі ринок поруч з оперним, ринок який називають "кічок"? На момент знайомства з "Кактусом" ти був студентом?
В цей час кічок перекручено називали «толчком». Так я був студентом.

Я десь чув (чи вигадав?) що ти розписував церкви за власними ескізами і ті розписи були знищенні методом замальовування. Чи були такі випадки в історії?
Я приймав участь у розписах, потім люди казали що частину знищили, але чи правда чи ні треба їхати дивитись, але мені це вже не цікаво.

Питання банальне проте, як ти прийшов до творчості? Та чому поступав на кафедру реставрації в Академії, яка є однією з найконсервативніших кафедр.
Ну нічого собі, вчитись в художній школі, в художньому училищі і академії мистецтв і не творити! :) Це мало статись, рано чи пізно. А взагалі, справжнє задоволення від творчості я отримав в академії коли вперше почав представляти свої роботи на студентських виставках в галереї "Яровіт" починаючи з 1998р., загалом у чотирьох виставках в цій галереї. Це незабутнє відчуття коли студенти і викладачі вже починають дивитись на тебе як на художника. З Яровітом співпрацював Юра Станкевич і його почали цікавити мої роботи, вони були дивакуваті, і він завжди їх брав на студентські виставки, причому ми з ним навіть не були знайомі, один раз він прийшов на пари і запропонував мені зробити персоналку, але я тоді відмовився.
На реставрацію я поступав оскільки мій тато є реставратор старих рам до картин і позолотник, але без спеціальної освіти. Він мені рекомендував, щоб я закінчив реставрацію, йому здавалось, що моя освіта і його вміння і досвід відкриють якісь чарівні двері до пристойного заробляння грошей - тепер ми дуже часто ржемо з того.
Щодо консервативності кафедри я би посперечався, дивлячись на те чим займаються і як малюють випускники монументалки, а тут лафа, пореставрував ікону і малюй шо хош.


Чи міг би ти надіслати свої перші твори коли ти малюва вже "шо хош"?
Надсилаю роботу "Дріждьзавод" 1999р.

"Нахтігаль" 1999р.

і "Даниїл в ямі з левами" 1998р.

 


Хто на тебе з львівських художників повпливав? Чи були в тебе кумири серед художників Львова?
Я думаю ти знайомий з моєю творчістю за останні років десять, скажи будь-ласка ти бачиш вплив хоч якогось львівського чи навіть українського художника? На щастя ні кумирів ні впливів на мене не відбулось, та й взагалі як не дивно я практично не знайомий з львівським мистецьким середовищем, це також можна побачити по виставках в моїй галереї.

Ти зосереджений на виставлянні в своїй галереї, чи є твоєю аудиторією родина?
Наступного року буде 10 років галереї і лишень цього року вдалось систематично зосередитись на моїх експозиціях в галереї. Напочатках цей простір створювався як місце де я зможу зробити виставку свою або своїх знайомих друзів художників. Виникла ця ідея тому що у мене назбирались олійні картини. Поза галереєю були "концепти" на фестивалі Екле, це "Холодна Естетика" на який ти мене запросив, потім "www.analnutria.com" і "Неодаданео" але це інакший формат. Щодо аудиторії? Так переважно це моя родина і знайомі які вряди-годи заходять подивитись мистецтво.

Чи ти повертаєшся в твоїй творчості до ікони зараз, до іконографічності (сподіваюсь я вірно написав це слово).
Ти розумієш, от саме ікон я дуже мало намалював, а іконографічність, якщо сприймати її як прагнення до створення завершеного, тоді так.

колаборація спільно з Cracker Jack Kid (Chuck Welch) U.S.A.

 

квартирна виставка Дениса Панкратова

 

Corrugated Graphics / Гофрована Графіка (тимутопіяпрес, 13.09.2020р.)

бурштин і кругляк

Спільне Мистецтво

разом з Ruth Giles (Великобританія)

час - Гога і Магога.

  

   полотно, олія, 1м40см.-1м70см.

"Фууу. То ти?!" № 6.

"Радість від Літератури + Коробка Експериментальної Поезії"

"Тимутопіяпрес" 20.04.2020р. "Радість від Літератури + Коробка Експериментальної Поезії"

крутий Карло

нещодавно стикнувся з дивним явищем молодіжної худ.культури, а саме підміною понять (див.перехоплення), оскільки не від першого чую це, розумію, що тема стабільна "К.Звіринський і О.Аксінін".

за розповідями "юних художників" історично кимось продвинутих, львівський художник Карло Звіринський був сексотом КГБ а львівський Аксінін крутим андеграундом.

трохи історії:
перша персональна виставка Аксініна у Львові 1987 рік в музеї Українського мистецтва (на той час філіал музею Леніна).
перша навіть не персональна а спільна виставка Звіринського, вообше, 1995 рік Національний музей у Львові.

P.S. після того як має відбутись або буде проведена меморіальна виставка ЛКСФ, озвучено тодішні зарплати, творчі перспективи і роялті їхні і Худ.Фонда, погляд на учнів Звіринського та старих галицьких картонних мистецьких патріотів, див. холуїв, мав би змінитись раз і назавжди.
вистояв би лише крутий  Карло.

не андеграунд.

"це вже не андеграунд, це вже щось зовсім інакше!"

Ляпка Соломон

нова документалістика або умовно н.д., від Дениса Панкратова

Нова документалістика, або умовно нова документалістика.

/За однойменним проектом Л.Тимківа в альтер-гелері "Тимутопіяпрес"/

Залізна брама розгорнута/відкрита назовні.  Експозиційний простір, що за нею, - розділений навпіл стосом, сантиметрів 30 заввишки, з триметрової довжини необроблених дошок.

Прямокутні й квадратні холсти різного розміру підпорядковують погляд /своїй експозиційній геометрії/. Півкроку вздовж стосу – погляд ковзає площиною, переходить з однієї до іншої, вирішує траєкторію, налаштовує/відшуковує  фокус. Один крок – рух в саму глиб експозиції. Два кроки – і вихід /з неї/. Експозиційний простір – герметична сірість відкритої коробки, де траєкторії погляду – довгі, але швидкі маршрути.
На полотні – зображення й текст: образ та опис.
Образ сформований лініями, контурами предмету, які дорівнюються товщині літер /у описі/ із якими /той/ розділює свій прямокутний простір/щільність прямокутника. : «…2.іграшка «пружина» 3.пов’язка на голову 4.скатертина на стіл(складена) 5.чотири горіхи…», « 1.)Використана ізолента в траві (синя).», «1.стовп. 2.хмара. 3. бус в тумані. 4.край сарая. ».
Погляд ковзає, розгадуючи контури, уточнюючи зв’язки /між описом й предметом/. Він залишається в цих зв’язках, утверджує довіру/ присягаючи/ довіряючи побаченому.
Погляд ввіряє себе фокусу/фокусуванню нової документалістики, або умовно нової документалістики.

Жовта площина поставлена на підлогу. Тло, на якому виведений контур, тоноване спреєм. Образ /таким чином/ висувається з полотна, образ /все ж таки/ утримується описом: «1). Згода на тимчасовий виїзд закордон малолітньому сину (в файлі).»

Один крок – до темного краю/межі виставки/експозиції, в глиб. Полотно -  жовта вертикальна площина, абрис чорним пред’являє образи, «1.мішок зі сміттям 2……». Погляд щоразу зісковзує з яскраво-жовтого на темне тло межі простору: металеві етажерки, картонні коробки, целофан, фрагменти краму. Погляд збивається на манівці зауваження/ уваги і зосередженості,/ силкуючись скочити до реальності/. Нова документалістика, або умовно нова документалістика вимагає лише фокусування.
Полотно, на сірому тлі - детальний опис дачного будинку: матеріал, дефекти, сліди руйнації й елементи опікування/ декорування, масштаб; інструменти, якими здійснюється опис; дата – суцільний текст.
Увага до матеріальності.

Два кроки вздовж стіни – на вихід. Ряд малих вертикальних дошок – на кожній, чорним маркером образ й опис/ замальовано і описано: «1. пічка накрита целофаном 2.залишки картону 3….. з шафи»,   «1. штроба 2.два листи фанери 3. мішок.», … . Ці дошки самі належать тій / походять з тої матеріальності, що зображена на них.
На виході, біля брами – велике полотно: полоси жовтим спреєм на білому тлі. Поверх них  - суцільний текст, «Підвал» -  детальний опис підвалу: масштаби, матеріал, дефекти, сліди руйнації; інструменти, за допомогою яких робився опис; дата.

Що з того можна виснувати? Шляхи ухилення від реальності, контролю над її рухами/за її рухом – через знерухомлену її матеріальність -  полишені, використані, забуті предмети і матеріали?
Організацію часу - наголошену й розтягнуту паузу у виробництві / що погрожує захопленням контрапункту? Режим сприйняття, що відкриває себе й усуспільнює?

Що з того можна виснувати, окрім нової документалістики, або умовно нової документалістики?

текст: Денис Панкратов.

Атака Коті

два місяці я довбався що таке "Атака Коті". відповідь знайдена.

p.s. проект "ідеальна війна" переходить в закритий режим. 

"Фууу. То ти?!" № 5.

Любомир Тимків, проект "Нова документалістика або умовно нова документалістика", альтер-гелері "Тимутопіяпрес", 26.10.2019.

Любомир Тимків "Український Зріз" (сучасне українське мистецтво)

Свіжа Преса.

Війна скіфів з рабами.

У 2014 році в розмові з одним паном, який називав війну на сході боротьбою рівня УПА з совєтами, я назвав її війною скіфів з рабами де ми і є раби. Його спантеличений вираз обличчя так і залишився у моїй візуальній пам’яті, проте за шість років конфлікту ніхто з військових “експертів” так і не згадав у своїх  промовах історію Геродота.

Ось вона: … скіфів, які були відсутні протягом двадцяти восьми років, коли вони повернулися до своєї країни, спіткали випробування такі тяжкі, адже вони зустріли там численне вороже військо, бо скіфські жінки через те, що їхніх чоловіків не було з ними так довго, взяли собі за чоловіків рабів. Від цих скіфських рабів і від жінок народилося і виросло покоління юнаків, які, довідавшись про своє походження, виступили проти тих, що повернулися з Мідії. І перш за все вони прокопали широченний рів, що починається від Таврійських гір (Крим) і доходив до Маєтійського озера (Азовське море) в тому місці, де воно має найбільшу ширину. Там вони відрізали від Скіфії значну частину. Потім, коли скіфи вдерлися в країну, вони вчинили їм опір і почали з ними битися. Після багатьох боїв, коли виявилося, що скіфи не можуть подолати супротивників, один із скіфів сказав так: «Що це ми робимо, скіфи? Ми б’ємося з нашими рабами і в битвах нас стає менше і їхнє число також зменшується. Ось що тепер, як мені здається. Треба зробити: відкинути списи та луки і кожному взяти батіг і якнайшвидше піти проти них. Поки вони бачать нас із зброєю, вони вважають себе рівними з нами, а побачивши, що в нас замість зброї батоги, вони зрозуміють, що вони наші раби, і перестануть чинити нам опір. Почувши це, скіфи так і зробили, а здивувавшися тому, що сталося, раби-юнаки припинили битву і повтікали. Так скіфи повернулися до своєї землі.» (Геродот. Історії в дев’яти книгах. Київ 1993. С.180-181.)

Чекаю на згадки про це в інтерв’ю, так що продовження буде :)
p.s. зрозуміти, що є батіг, звук батога, рани від батога. 

Спільне Мистецтво

разом з Fernando Aguiar (Португалія)

разом з Pietro Romano Matarrese (Італія)

літо, на пляжі!