четвер, 31 травня 2012 р.

"ТРИ ІСТОРІЇ ПРО ЕТЮДИ (МАЙСТЕР-КЛАС)"



Мистецтво формується з фрагментів які під тим чи іншим ракурсом подаються читачеві, він може зачитуватись біографічними нотами, чи спогадами сучасників. Сам художник неохоче ділиться своїми роздумами, спогадами, та іншим, зазвичай, залишивши це за ширмою полотен, купами змальованих ескізів, відео та фото файлів. На поталу майбутнім мистецтвознавцям... І дарма! Кому цікаво ділитись негативним досвідом. Це що майстер-клас такий? А чому б і ні!?
Я не вважаю свої етюди чимось головним в моєму житті, так мені подобається їх малювати, лишень щоб це було на природі, з натури, та й взагалі це - тьфу! попса якась! це сфера у якій нічого нового не малюю, аля ванягог або містечковий експресіонізм, якого дідька у мене є купа іншого мотлоху вартого уваги. Кількість етюдів зовсім не велика, я малюю їх декілька в рік або декілька на пару років. В чому ж проблема? Проблема в тому що ніколи їх не потрібно малювати на роботі (ну, в смислі ви працюєте на якійсь роботі чи підзаробляєте і тут бац, захотіли помалювати етюди – всьо, приїхали, готуйтесь, до неприємностей).
Звідси і правило – ніколи не малюйте етюди на роботі. Не лише в робочий час, а взагалі не малюйте. Робота і етюд не сумісні. Це створює дисбаланс від якого шкереберть летить ваше насиджене життя.
           
Історія перша 1).
Це складний для мене етап, треба закінчувати кандидатську яка мені вже осточортіла працювати в нац. музеї реставратором (дивитись на це не можу) жопа. І о! ідея! можна ходити на обіді пробувати малювати етюди (ну я колись їх малював, но то - не то).  Починав з менших розмірів, куплене в магазині, це задоволення коли малюєш на новенькому полотні, можна і реставратором працювати. хвала!
Тут же в туалеті на стінах відбуваються мої виставки-звіти, а чо, приємно в туалет зайти на стінах "Візія на Підзамче", "Сіряк", "Там де заводи" та інші (2007р.). Закінчились мої ходіння на пленер коли до нас в майстерню взяли дамочку з картинної галереї, старшеньку. В ті роки в мене клєма богоугодності була присутня (обідив, я, взагалі дамочку сильно, на релігійному грунті. Деколи шось ляпну, потім вигрібай, та й мед її з’їв, з тумбочки без дозволу журнали езотеричні дивився – а це не можна це ж її тумбочка). Ну і тут день народження нашого співробітника. А погода воше – "іди малюй, іди малюй", нафіга воно тобі той день народження. тьфу! та й прогулював я багато.
На наступний день почалось: "…ти не поважаєш свого співпрацівника…він чекав що ти прийдеш…це ж День Народження воно раз в рік…".
А кєнт, імєнінік, мовчить. Ну він був у задумі, бо я на ювілеї його діда в консерваторії палець показав, "позитивний палець", здається це на відео записали, та й всі родичі бачили, нічого такого, але в галицьких родинах така гіперактивність на меморіальних заходах не вітається, його мама "всьо файно але отой во во". А в мене зворотнє питання: "ти для чого мені білєти на перші ряди давав? Я ж там як на долоні".
Дамочка далі: "…ти менше всіх тут ходиш на роботу…ти не поважаєш людей, вони працюють а ти етюди малюєш…".
Та ідіть ви всі нахер, ось заява на звільнення за власним бажанням.
           
Історія друга 2).
В 2008 р. всі, хто хотів, з тоді вже дивним чином омолоджено-оновленого "Кактуса", великою компанією на чолі Л.А.Скопом поїхали розписувати церкву в селі Верхнячка.
Історія про розписи цієї церкви вартує книги з гарними кольоровими ілюстраціями, спогадами вцілілих учасників і висновками мистецтвознавців (сподіваюсь, колись так воно і буде).
Так ось, незважаючи на всі конфлікти з настоятелем храму, психологічну давку церковного комітету за дорученням ксьондза, а також періодичні зради в нашій компанії (сподіваюсь і про це колись буде написано).  Мені вдається, коли випадали святкові дні за церковним календарем, ходити на етюди. Саме там я намалював, найбільший для себе етюд "На хребті" (90х120 см.). Процес зайняв два дні (можливо тому воно виглядає дещо впрілим). Жили ми в крайній хаті на пагорбі до хребта відносно недалеко. Піднімаєшся вверх, потім наліво, прямо, прямо, ще трохи – хоп, і ти бачиш декілька сіл в низу, гори і дерева.
Одного разу на етюди я взяв з собою песика на імя Боско сам він був невеликий але по горах ходив. Пройшли ми з ним дуже багато, я намалював "Скотарське", і ми якимось колом, горбами, почали вертатись назад, налазились дуже багато, село велике і розлоге (прибіднявся отець, що в них мало "нумерів"), Боско прийшов дуже змучений, потім, скільки я його не кликав з собою більше він в такі далекі маршрути іти не наважувався. Проте і біля хати було гарно, сів і малюєш "Село Верхнячка" або "Обійстя господині".
Такі подорожі не залишили без уваги місцеві мешканці. Церковний комітет, а точніше купка підвипивших мужиків прийшов приймати частину роботи. Наюджені отцем, що сидів в кущах, почали закидувати нас аргументами стосовно нашої, як їм здавалось, поганої роботи. Одне із звинувачень звучало "…та ви тут намалювали сто картінок...". (якась з мешканок, що приносила обід бачила як я малював "Церква Покрови в селі Верхнячка" на подвір'ї ).
Малював звичайно на тому ж полотні що ми купили до храму, полотна було достатньо, здається два рулони. Потім, в кінці, після чергових криків стосовно розписів, коли не домалювавши церкву, похапцем збирали свої речі залишок рулона я захопив з собою (дякую Леву Андрійовичу). Саме на ньому я зробив творчаки: "Чакі - медвежатко смерті", "На аналізи", "Пляжний волейбол" та ще декілька полотен.
  
Історія третя 3).
Після тривалого періоду безробіття наприкінці 2011р. мене беруть по блату, на реставрацію Ужгородського кафедрального собору. Все було чудово, улюблене місто (після "екле"), солідно оплачувана робота, цікавий колектив. (але, я забув одне, одне золоте правило реставраційних бригад, коли досвідченим начальством "підсаджується" людина, якої завдання записувати в зошиті хто куди ходив, що робив, про що говорили і скільки годин працювали. Ну звичайно, що цей чоловік сам проводить на роботі небагато часу – дописуючи собі дні, проте…).
Монотонність реставрації давалась мені тяжко, одне заспокоювало це малювання етюдів. В Ужгороді я малював пейзаж під час перерви, за годину півтори коли колєги дійдуть пішки на обід і назад я встигав не спішно намалювати одну роботу "Ужгород", "В Митрополичому саду" або "Вулиця Д.". Підходили люди "вы профессионал или любитель" і шо на то скажеш, зрозуміло шо любітель, професіонал на колінах би перед полотном не стояв.
Коли на вулиці погана погода, на початку робочого дня,  я сідав навпроти вікна – за годину – етюд – щастя, тоді декілька днів ти міг ходити зазирати на нього і розуміти що дні проведені тут не йдуть намарно. Так сформувалась серія з восьми полотен "Вид з Митрополичих Палат (Ужгород)"  Попри це вечорами, в семінарії, робив колажі і надсилав додому, за два з половиною місяці їх уже було сімдесят штук і подвійна коробка в якій вони складувались. Колажі за наступним приїздом я планував трансформувати, і зробити виставку, музику до якої вже написав швейцарський музикант Joe Fleury (Bidoche Musique).
Малював на вихідних. Особливо запам’яталась одна тепла осіння неділя. Сидиш на березі, спокійне сонце, мало людей і машин, недалеко прогулюються сімї з дітьми, "моржі" спускаються по сходках в річку скупнутись, бігають собачки, запах осені - "Ужгород-Ріка".
На загал назбиралось чотирнадцять робіт.
Таке дійство дратувало моїх молодих колег, тому по приїзді до Львова моя доля в подальшій реставрації собору була вирішена. Наш вожатий, начальник науково-дослідного сектору ЛНАМ, за своєю випрацюваною партійною звичкою зробив вигляд, що все гаразд, йому лиш потрібний один невеликий етюд з митрополичих палат для подарунка в Київ "любчику, я дам тобі гроші на полотно і фарби", "та ви шо, Іван Андрійович М., як можна, ось вам картина, я навіть раму до неї підібрав…"... "добре любчику, я задзвоню тобі в березні".
(упс) і я знову безробітний, стидоба жінці казати, що мене одного так акуратно вигнали прихопивши собі мою картінку, тому розказую що двох оскільки ми старші за віком а набрали молодих, ля-ля-ля... "нє ти шо, зовсім нє, це не за то, що я знову малював етюди".
Звичайно, що справа в мені і в моєму поганому характері, це лишень три історії. Причини були різні але в цих подіях завжди чомусь фігурують етюди. Такі собі позитивні каталізатори мого легкого падіння.

середа, 23 травня 2012 р.

State of Palestine



Justynn Tyme


Justynn Tyme "Tymkiv's illusion"

Дуже цікавий художник, його роботи можна подивитись тут:
http://www.justynntyme.com



вівторок, 22 травня 2012 р.

ПЛЕНЕР




дія


at the opening of the exhibition (Wilhelm Schramm "BOX-EXHIBITION 50 woodcut prints") Lubomyr Tymkiv & Andrew Stratiychuk have done a performance "be attentive" (in the garage gallery "тимутопіяпрес" - Lviv, Ukraine, may 11, 2012).