Оскільки з мистецькою критикою в Україні сутужно, (не можу позбутись аналогії з картиною Теодора Жеріко “Le Radeau de La Meduse” – кудись то вони всі пливуть і в той же час бояться випасти з цього плота до якого вже привикли і назад тебе вже ніхто не покличе).
А файтитись то мені з кимось треба.
Я запросив раунд в американців. Вияснилось що вони для таких речей використовують термін “Leporellos”. Це коли листівки скріплені гармошкою утворюють довгий мистецький твір або скрапбукінг, артбук. Назва походить від слуги Дон Жуана на ім’я Лепорелло який зачитував перелік перемог свого господаря розгортаючи його через усю сцену. Враховуючи що термін впроваджено у 80-х роках минулого століття, і називати ним мистецькі пошуки 60-х рр. або ж усі рукописи майя, ацтеків, та інших народів (а це вони і роблять), ну таке собі задоволення, тим паче, що є ще єгипетські папіруси та інші сувої.
Натомість “псевдоізм” як щось “несправжнє”, “мниме”, “придумане”, з легкістю справляється з цією подекуди застарілою нормою, утворюючи термінологічний коридор.
Також, попри це проявився цікавий функціонал “псевдоізма” і “псевдоізмів”. Як чудовий інструментарій для сколювання вже уставлених понять і термінів в мистецтвознавчій практиці.
