Джон Хелд-молодший

проект пам'ятника / design of the monument

моє інтерв'ю з Marco Giovenale

On asemic writing

Marco Giovenale interviewed

1) How long have you been playing asemic poetry? Did it have a place in your creative life before?

I started making asemic texts some years ago: I think the first good (?) works are from the year 2005 ––or a little bit earlier. Then in 2008 La camera verde (http://www.lacameraverde.com) published my Sibille asemantiche (“Asemic sibyls”), as a fully asemic book. But before that (and after, of course) I published a lot of stuff on line and I also spread a lot of asemic installations anywhere, for example on the occasion of the Text Festival in Bury, April 2011, where also asemic pieces by me took part in the collective exhibition. (I often follow the ‘principles’ expressed in http://installance.blogspot.com: see http://installance.blogspot.it/p/host-lost-derive-river-01.html). Another book has been published in 2011 thanks to Dan Waber, in the “This is visual poetry” collection: http://thisisvisualpoetry.com/?p=1019. 

I’ve always been drawing, since the 80s, but at that time I wasn’t even thinking of abstract drawing(s). So I didn’t focus on the asemic area before the new century.

2) Is this the only way for writing poetry, for avant-garde positions? Is traditional poetry coming to an end?

I definitely think that asemic writing is not the only path or highway an avant-gard can consider. New forms of textual and non-asemic experimental works are born every day. So we can’t define the borders of the growing and growing experiments in language, art, music, media. 

By the way, it is true that ––confronted to glitch art, asemic writing, conceptual texts, flarf, postpoésie, and prose in prose etc–– the traditional forms of ‘linear’ writing are forced to face a completely new situation and landscape. Perhaps it can be said that a kind of ‘traditional’ poetry came to an end (or exhaustion) in the mid-60s, when a lot of new experiments burst out. But in countries like Italy, for example, that is not a widespread obviousness. On the contrary, in Italy we have an evergreen boring mainstream still dealing with pure hendecasyllables and sonnets. 

3) In Ukraine asemic poetry is generally perceived as something unknown and strange. Can you explain what kind of practice is it? Is it still literature? Or art?

Maybe it is both. Or it belongs to both, in part. Asemic writing can be considered a kind of writing, without semantic content. It ‘mimics’ an actual writing, an alphabet, calligraphy, text, but it can’t be ‘translated’ into a known meaning, code, text. It seems like it really has no meaning, if for ‘meaning’ we mean the kind of internal translation of concepts and words and images we usually face when talking and writing in our mother tongue.

When we read a known language, we may almost touch and feel some kind of communication stream, the passage of a current of meaning ––grounded in our very roots. Some sort of ‘transitive event’ is taking place into our brain. Conversely, when we look at an asemic text, we realize we feel at the same time the ‘transitive’ condition of our reading and the absence of the stream. We see the shape of a flow of meaning but there’s no content in it. We have the vehicle (what we may call a text) but it is fully taken and occupied by nothing we know. Nothing we will ever know. Nonetheless, we like it, we spend time in watching at the glyphs and signs, we try to balance the fascination given by the simple drawing and the exciting forms of entities resembling some written traces. But we also understand they are traces of the unknown. And we accept that. We are just facing some sort of challenge or game, where there’s nothing to win except for the pure pleasure of a ‘suspended’ meaning that hits us and... tickles our brains’ linguistic areas even if its place stands outside of any language. (And outside of the power of language).

As I told to Dan Waber for the “This is visual poetry” chapbook:

asemic writing is a major path leading out of the western logos legacy. Generally speaking, twisted signs or tiny glyphs like these ones can be left alone on the page, unrecorded or not; and they (try to) bring on — even in this way — their peculiar anti-discourse, set out of the common sense and the shared meanings.

Then they (or their images) can also be involved in a process of further change(s), passing through a thousand digital doors — facing some sort of multiverse. It’s something you can perceive in most of these pages.

Such glyphs seem they want to stand as signs of a possible wider change: a shift in the writer’s mind, and the reader’s eye. The former will be ready to abandon the power of language, the pre-written codes of the meanings’ dictatorship; the latter will try to do his/her best in dealing with such a lack of known coordinates, alphabets, recognizable lines of speech, in order to catch the weird non-melodic phrases in an area of new graphic entities.

Many of the asemic sibyls and glyphs I drawrite fade in the black side of the sheet, they leave the trace of a trace, in the reader/viewer’s mind. He is no more a spectator, nor someone in need of convictions and fixed “omega” goals and targets. He is — we are — free to simply enjoy the faint passing of those traces. (Their fair impermanence).

4) Do you support the creative ties with poets from other countries, and how interesting asemic writing is for the modern Italian poets?

I absolutely support any link to/from other countries; and asemic writing is anything but a ‘national’ (or locally/culturally defined) area of artistic and (post)literary line of research. In Italy there have been and are visual poets, verbo-visual artists, and asemic writers. I think of Vincenzo Accame, Emilio Villa, Magdalo Mussio, to name a few. Irma Blank, who lives in Italy, is also one of my favourite artists (authors). All the Italian poets-poets (or linear writers) I know, I must say, do not work on the asemic path (with the exception of the important works of Mariangela Guatteri, Massimo Sannelli, Riccardo Cavallo, Daniele Bellomi and a few others).

5) Tell us please something about your series "encyclopaedia" and “glyphs”, “sibyls” and “draft 222”.

The project of the Asemic Encyclopaedia is a still-(and-forever)-in-progress project, made of hundreds of slips of paper, micro-sheets, each dealing with some kind of inexplicable thing or item or argument. In these leaflets or sheets I try to do my best to explain some graphic ‘content’ I do not know at all! The Encyclopaedia can’t have an ‘end’, since the world of the known events is an enormous one; but that of the unknown is infinitely bigger.

I wanted to write a note in order to ‘explain’ my works, when The Last Vispo Anthology was out (2012): the note is unpublished, and this is its ‘incipit’: 

I started drawing=writing "sibyls" in 2005-2006. They were not imagined as a structured series, but as single messages/leaflets in English. And maybe, at first I didn't think I had to define them, nor give them a name at all. They were born as lines/verses you could actually read. They were arranged in square grids. But I started calling them "sibille" (in Italian), "sibyls", almost soon. This was also due to my respectful feelings of gratitude and admiration toward Emilio Villa's work. He made drawings, visual poems, installations and engravings based upon his multilingual sibylline texts. He also knew (and said) that a sibyl is something you lose. You write it and soon you send it away. It belongs to nobody. (It’s a form of dépense, too: I think so.) 

The “glyphs” differ from the sibyls because first of all they’re sort of “block letters” (while sibyls are “cursive”), then I also must add that the blank spaces have a role in the graphic mise en page of the glyphs. They can or cannot work through superimpositions. While the sibyls always stand on the page as superimposed strata of (non)meaning.

Draft 222 was born during the making of a series of new asemic sibyls and glyphs, when I realized I could record a video from slight moves of the sheets I was working on. I made a series of short vids (I always prefer short low-res vids to huge projects), then I choose that ‘video-draft’ as an opus in itself.

6) Is there a question about poetry that no one asks ––but you are thinking of?

Yes: it’s about the space for manoeuvre the reader has when facing a text. A traditional poem, a novel, a linear page, they all give us a predetermined space for us to explore the blurred borders between the specific written ‘thing’ and our general act of reading. An asemic work ––on the other side–– maybe leaves us in full fear of the fully unknown. Is this fear an inviation au voyage, or will some sort of panic prevail on the reader’s curiosity? You may foresee my reply: asemic writing is an amazing invitation. An invitation to open our mind to the abstract shape of a (missing) language, even if it seems it doesn’t work as a language, since it’s void of any already known content. So the further question I'd like to raise may be: why not? Why not try to explore the asemic territory?

  

other interviews:

http://moriapoetry.com/interview6565.html

http://www.3ammagazine.com/3am/maintenant-65-marco-giovenale/

ХАОТИЧНА ПОЕЗІЯ

NON STOP!

happy new year 2013

Ka van Haasteren

“Мої меми 2012”

Тема “мої меми 2012” зроблена в рамках “Клубу ідіотичних художників”. Спеціально для інформаційного об’єкту “89 днів зими” http://io-imovirnist.tumblr.com.

Я не придумав ці меми (це не можливо придумати, це напевно суперечить правилу мемів, вони не придумуються) я їх визначив і використовую. перший - “Хотелось бы общаться впредь на русском языке” - надіслали в електроному листі. другий - “Виктор Фёдорович, отец родной, не предай нас в руки этих нелюдей!” - просіяв в коментарях. Тулив ці приповідки де попало, особливо потішно, в коментарях до політичних гугл-новин. Це річ яка реально піднімає настрій до позитивного.

p.s. ці два, стануть окрасою до решти подібних бомб, але вже з життя моїх сусідів “папа! что вы едите это ведь отходы” а також “какое счастье выйти замуж за еврея”.

small format - accelerating chaos

"Пух гномиків"

Тема “Пух гномиків” зроблена в рамках “Клубу ідіотичних художників” (самоприсвояєма назва). Спеціально для інформаційного об’єкту “89 днів зими” http://io-imovirnist.tumblr.com  ідея, Антон Варга.  

Матеріалом, слугував хатній пух, який я назбирав за диваном і за кріслом (він же натрушений маленькими гномиками в зв’язку з тертям їхніх тіл під час руху об хатні предмети). Це є неоспоримим доказом присутності у будинку так званого однойменного явища “Пух гномиків”. При ламінуванні нагадує войлок.

Alan Brignull

kerosene

chornobyl-fukushima

http://moanlisa.com

Zineshow

First International Exhibition "ZINESHOW" in Ukraine.

Participation is free. Any technique. Any theme and format. No return. Deadline: 15/04/2013.

Exhibition on the bloghttp://zineshow.blogspot.com

All works will be exhibited also in the gallery "Tymutopiyapres"http://tymutopiyapres.blogspot.com is not a commercial gallery.

Welcomed but not "necessarily" summary of your zine or about you or your creative work (this is necessary for further elucidation of the project and possible documentation).

Zines for the exhibition please send air mail:

"Zineshow"

A/C 9875,

Sadivnycha 19/1, 79038,

Lviv, Ukraine.

Cameron Terhune

Fraenz Frisch

спам як поезія

http://spampoetryart.blogspot.com/

флюксус - мертвий!

angela behrendt

флюксус – мертвий! загально мережевий вислів який у світлі останніх подій отримує виразно чіткі обриси.

існує три сайта що спільно наповнюються мистецтвом так чи інакше і позиціонують як флюксус, неофлюксус.

їх створили і ними керують;

а) Keith A. Buchholz http://www.openfluxus.org.

б) Christine Tarantino http://fluxusa.blogspot.com.

в) Litsa Spathi http://fluxlisteurope.blogspot.com.

спільні блоги це дуже чутливий механізм. чутливий в плані людської взаємодії, чутливий до етичних проблем, чутливий в плані наповнення матеріалом. це механізм функціонування якого легко можна вивести з ладу або посіяти сумнів у правильності перебування в ньому інших учасників. стверджую це з впевненістю тому що неодноразово це випробовував і маю в цьому неабиякий досвід.

Вміння вести спільний ресурс потребує від автора авторитету, нервів, стійкої психіки. Натомість віддача може бути як позитивною так і негативною. Результат практично ніякий оскільки у спільних сторінках ще не придумали межі кінцевого результату за яким можна було би щось збирати, споживати, підраховувати. (по логіці кінцевий результат є; це “суїцид блогу” проте масове самогубство зараз не в моді). Отож.

Опенфлюксус на сьогодні завалено непотребом і від атмосфери арт-конкуренції мало що залишилось.

У Христини Тарантіно тяжка хвороба що різко перервала функціонування її блогу fluxusa.

Європейський варіант флюкса – fluxlisteurope, ледве животіє.

Звичайно в світі існують інші серйозні інтернет адреси що рекламують себе як флюксус, але ж у них не має тієї людяності, що існувала на спільних сторінках цих трьох помираючих сайтів.

kazunori murakami & lubomyr tymkiv

Олександр Жмайло

Класичне запитання: “як довго ви займаєтесь мейл-артом?”. Розкажіть будь-ласка про мейл-арт проекти які ви організували.

Мейл-артом я занимаюсь с 1989г, как только он появился в СССР. Я стараюсь свои проекты делать неординарными, хотя некоторые решал в традиционном формате. К примеру ,,они живут рядом с нами,, не только арт –проект о животных, но и о гуманизме, а арт – проект ,,трилогия" несомненно эстетский, нежели популистский.

Олександр Жмайло

Як на вашу думку – яке майбутнє у цього напрямку мистецтва. 

Будущее мейл-арта зависит от чистоты жанра и мирного неба, без ,,берлинских стен,,. Крайности-превращение в бизнес проекты или акции по производству макулатуры. Чистота жанра - залог выживания и долголетия.

Українська пошта це завжди надрізані бритвою конверти?

Украинская почта это и украинская демократия (или её отсутствие), власть, армия, политика, СБУ, МВД и т.д. Трудно остаться чистым находясь рядом с коллектором, который взорвался. Надрезанный конверт-визитка тоталитарного или мафиозного государства.

За період, що я займаюсь поштовим мистецтвом я так і не заприятелював з колегами із Росії. Були деякі спроби з їхнього боку, проте, специфічно російська візія мистецтва і вічноросійський синдром “гегемонії” спонукає мене не продовжувати діалог. Як у Вас з цим справи?

В период ,,совка,, у меня было много связей с русскими мейл-нетворкерами, сейчас меньше. Причины: 1) меньше качества.  2) больше пижонства. 3) меньше душевной теплоты. 4) больше политических суеверий. Немногие что остались на связи люди толковые. Рад тому что Бог пошлёт.

"Ніч"

 "Схід"

Агов, нетворкер! Кого Ви зловили і з ким приятелюєте в світовій мережі.

Друзья и единомышленники есть в нетворк сети, теперь уже и поэты и концептуалисты. Недостатка не испытываю.

В 2011 році, Ви отримали диплом та золоту медаль “за видатні досягнення в сфері навчання мистецтву” а також стали Людиною Року по версії Американського біографічного інституту. В 2012 р. срібна медаль Міжнародного біографічного центру в Кембриджі, як одному з “2000 видатних інтелектуалів ХХІ ст.”.

Які ще у Вас є нагороди і визнання? Допомагає це чи заважає художнику який сповідує настільки тонку матерію як “Сенсорне мистецтво”?

Да, я получил три престижные награды из США и Британии в 2011-12 г.г. Однозначно-благо плохим не бывает и не мешает в т.ч. и ,,сенсорному искусству,, (через него и пришло). Если человек дрянь он и на уровне ,,тачки,, на всех ,,кладёт,, а если нормальный он и в статусе нобелевского лауреата не отрывается от народа. Мне награды не мешают –мешают завистникам и недоброжелателям. А до этого было много призов и дипломов за победы на международных конкурсах сатирической графики в Италии и Японии (1987-2002 г.г. серебро, кубок, бронза, валютные, вещевые призы. С десяток премий), имею также дипломы за участие в международных конкурсах плаката в СССР и Польше в советский период, премию комсомола Узбекистана 1988 г. И знак за отличие в службе в войсках МВД, 1975 Г.. Однако однажды почувствовал кризис жанра и исчезновение шарма 70-80 годов. Да и коммерциализация этих конкурсных мероприятий попахивает биржей. Слегка охладел, изредка участвую для поддержки формы. Но судьбу благодарю, спасибо всем меня признавшим. Украина, правда, не замечает, Крым не признаёт. Так им и надо!

Ви також є координатором міжнародного арт-центра “Александр” у вашому селі Скалисте у Криму. Які подальші плани, чи плануєте розширятись?

Арт-центр ,,Александр,, не в селе Скалистом, он ,,вообще,, или как минимум в галактике ,,Млечный путь,, И ПОПРОШУ ВАС!!! Планы зависят только от денег. Сбрасываться на хорошие каталоги мейл – братва не захотела, а на свои?, Да. делаю. Но редко, и посылаю бесплатно, и в прессе популяризую за свои ресурсы. Идей много, жизни не хватит.

Ще одне. Поставте будь-ласка собі запитання яке Вас особисто на сьогодні хвилює і спробуйте дати в рамках цього інтерв’ю на нього відповідь.

Меня волнует умозрительный, харизматический Гондурас (Не географический, там ром, бананы и пьяные мулатки. Всёо, кэй!). Постоянное ощущение, что проснешься в другой стране. Надоело. СССР, Узбекистан, Украина - устал! Встанешь с бодуна, и уже ты оказывается в автономном национальном округе ,,хохляндия,, на задворках какой нибудь соседней джамахирии. Не хочу! Украина самая многообразная, красивая и фолк – артная славянская страна. Имидж нашего южно-славянского государства прекрасен и неповторим, как первоцвет, поцелуй юной девушки и стопка на похмел под сало – наш национальный брэнд, легенду и зависть врагов пытающихся выкрасть его волшебный рецепт... Пусть она живет и расцветает, наша держава! И да не покинет её МЕЙЛ-АРТ. БУДЬМО !!!

АЛЕКСАНДР ЖМАЙЛО. 15.10.2012. 02 ч. 45 м. Галактика ,,Млечный путь,,.

 "Зруйноване застілля"

 "Жінка з червоною рукою"

Запитання - Любомир Тимків :)

Gesamt

"Gesamt" - проект Ларса фон Трієра i Jenle Hallund http://www.gesamt.org

в задумі ідея спільної, експерементальної, кінематографічної роботи, що буде показана на кінофестивалі в Копенгагені 12 жовтня

остаточно участь у фільмі прийняли 142 учасника в тому числі 12 з України.

http://www.gesamt.org/dk/?section=udvalgte-bidragsydere

я також був відібраний, ось мій внесок в "Gesamt"

"dada poetry machine", "asemic poetry machine".

на відкриті виставки Marco Giovenale "glyphs (and) encyclopaedia"

я презентував дві кінетичних установки що працюють як машини для створення авангардної поезії.

Marco Giovenale “glyphs (and) encyclopaedia”

Marco Giovenale - авангардний італійський поет, що відомий своїми роботами далеко поза межами своєї батьківщини і є одним з найкращих сучасних поетів, що працює в техніці асемічного письма.

За звичай я не коментую арт проекти що відбуваються в галереї, проте, це напевно перша в Україні виставка асемічної поезії і асемічного письма загалом. У нас навіть порядного тлумачення цьому явищу не знайдеш.

Термін асемії потрібно шукати в медичній психології, саме звідси відсутність вживання слів і нездатність сприймати будь-які з відомих символів і знаків. Характеризується  втратою здатності до звичного читання, що дозволяє асемічним поетам створювати свою мову (або відображати ще не пізнану) і свою поезію. Хоча будь яке письмо це своєрідна знакова система, діапазон цієї поезії, як будь якої авангардної практики захоплює своєю можливістю відкриття нового. Нових світів, мов, вимірів. Поезія-лабораторія.  

Представлений проект Марко Джіовенале поділений на окремі серій, це десять робіт “glyphs” 2011-12 рр. та сім робіт із серії “encyclopaedia”, п’ять “sibyls” та шість асемічних п’єс з проекту "draft 222".

 

від мистецтва в бік релігійної освіти